Канон, Передання
і те, що поза ним.

Що таке канон Писання

Католицький канон Писання охоплює 73 книги (46 Старого Завіту + 27 Нового Завіту). Ці книги рання Церква визнала натхненними Богом і офіційно підтвердила на соборах у Гіппоні (393) і Карфагені (397), а остаточно — на Тридентському соборі (1546).

Озираючись на цей процес, головні чинники, що важили в розрізненні, зазвичай зводять до чотирьох критеріїв (дидактичне узагальнення, а не закритий офіційний перелік):

• Апостольськість — походження від апостолів або їхніх безпосередніх учнів.
• Правовірність — відповідність прийнятій і проповідуваній вірі.
• Літургійне вживання — звичне читання в ранньохристиянських зібраннях.
• Загальне прийняття — широке визнання серед помісних Церков.

Що таке Передання Церкви

Передання (з великої літери) — це живе передавання віри, отриманої від Христа й апостолів, відмінне від малих передань (з малої літери) — літургійних, дисциплінарних чи побожних звичаїв, які можуть змінюватися з часом. Писання Отців Церкви, визначення Соборів і вчення Магістеріуму є свідками і охоронцями цього Передання: вони передають його й тлумачать з авторитетом, але у строгому сенсі не ототожнюються з ним.

Отці Церкви, Учителі та Магістеріум не замінюють Писання — вони допомагають Церкві читати його, захищати й застосовувати в кожну епоху. Писання і Передання утворюють єдиний скарб віри.

Неєретичні апокрифи (неканонічні)

"Апокриф" (з грецького apókruphos, "прихований") означає давні християнські тексти, які не увійшли до канону, але поширювалися серед перших християн. Деякі богословськи сумісні з католицькою вірою; інші ні.

Приклади: Протоєвангеліє Якова, Пастир Герми, Діяння Павла і Теклі. Вони вплинули на католицьку побожність (напр., імена Йоакима та Анни, батьків Марії, пов'язують з переказами, які поширило Протоєвангеліє Якова), але не мають віровчительного авторитету.

Тексти непевного авторства

Деякі давні християнські тексти мають спірне або невідоме авторство — їх називають псевдоепіграфами, коли хибно приписують відомому авторові. Приклади: Послання Варнави, Послання до Діогнета, Дідахе.

Навіть без певного авторства вони мають значну історичну цінність: показують, як думали, молилися й організовувалися перші християнські громади.

Тексти, відкинуті Церквою

Це писання, які Церква, розрізняючи канон, не визнала богонатхненними — з причин, що сягали від хибно приписаного авторства (псевдоепіграфія) та браку апостольського зв'язку до вчень, відкрито протилежних вірі. Багато з них пов'язані з давніми єресями, особливо з гностицизмом, течією, яка навчала:

• Дуалізму (зла матерія × добрий дух), що заперечує добрість творіння;
• Спасіння через таємне знання (гнозу), доступне лише посвяченим;
• Докетизму — заперечення реального Втілення Христа.

Приклади: Євангеліє Томи, Євангеліє Филипа, Євангеліє Марії, Євангеліє Юди. Знання цих текстів має апологетичну цінність: воно допомагає католикові зрозуміти, чому Церква, ведена Святим Духом, зуміла розрізнити те, що було Об’явленням, від того, що було людською спекуляцією.

Як плідно користуватися Codex

• Почни з Отців Церкви та Учителів — вони утворюють класичну "програму" католицької формації.
• Використовуй додаткові тексти (апокрифи, непевне авторство) як історичний контекст — не як авторитет.
• До відкинутих текстів підходь із розрізненням — щоб зрозуміти, чому їх відкинули, а не як до джерела вчення.
• У разі сумніву щодо будь-якого читання поговори зі своїм парохом або духовним провідником.